Монастир Пресвятої Богородиці на новому шляху

Східній монастир є життєво неохідний для української Церкви і кожного вірного зокрема. Як місце миру, молитви та братньої любови, монастир є найбільш виразним знаком Божої присутності на землі та є серцем Церкви. Це є пророче місце, де все сотворення прославляє Всевишнього Бога у молитві, а Божа ласка спливає немов життєдайне джерело на всіх християн, на цілу Церкву та на потребуючий світ.

Монастир Різдва Пресвятої Богородиці в Оранжвілі – це місце особливої присутності Матері Божої, яка у надзвичайний спосіб приводить Своїх прихожан до духовної злуки з живим Богом. На найвищому місці мальовничої природи Hockley Valley , у тишині та віддаленні від метушні міста та турбот, ця духовна оаза вже пережила протягом шести років чимало випробувань і непевності. Однак, через молитву та безперервне зоховування повного Церковного Літургічного Правила, Господь Ісус зберіг цю Святиню Своєї Матері, та вчинив її духовним дороговказом для многих душ. Маленька спільнота Богопосвячених осіб та мирян під проводом ієромонаха Тараса Крайчука удержують монастир від часу від`їзду в Україну монашої спільноти з Колодіївки в 2002 році. Їх підпорою є ширше коло постійних прихожан монастиря, та многих добродіїв української громади Торонто та околиць, які розуміють та доцінюють вартість молитовного життя, та плекання монашої традиції в канадському середовищі.

Проте, перспектива на майбутнє була завжди непевною, підточена двома основними чинниками:
1) сплата боргу (mortgage) попереднім власникам – монахам цистерціянам, та 2) брак більшої монашої спільноти. Розв`язка цих двох взаємосполучених проблем явилася складною: без сплати фінансових задовжень будь-яка монаша спільнота знаходилася б в обставинах нестабільності щодо розвитку та майбутності: противно, без присутності більшої монашої спільноти борг майже неможливо сплатити через брак підтримки ширшої громади. Хоча були різні спроби та щирі зусилля, як і Єпархіяльним Монастирським комітетом під почесним проводом попереднього владики Корнилія Пасічного, так і сучасним діючим Владикою Стефаном Хмілярем, ці однак не увінчалися успіхом. Час проминав і задовження збільшувалося. Надійшла раптом передбачена хвилина правди: монахи-цистеріяни повідомили Єпархію, що вони, через власну фінансову скрутність, напоготові перебрати назад монастир на перепродаж, якщо не одержать до дня 15 квітня цього року повну сплату в сумі двох мільйонів долярів. Монастир Пресвятої Богородиці стоїть нині на новому перехресті...

Незважаючи на це, Божа рука не покидає монастиря. Дня 11-го березня, відбулося непередбачене засідання спільноти монастиря з Преосвященним Владикою Стефаном, в присутності отців-дорадників Владики, що боліють майбутністю монастиря. Представлено Владиці можливий плян інкорпорації монастиря, чином якого власність монастиря перейшла б від Торонтонської Єпархії до спільноти монастиря, очоленої її настоятелем. Це означає, що монастир був би законно та фінансово незалежний, але духовно сполучений з Владикою. Владика Стефан заявив свою згоду та доручив умовно своє благословення, з вимогою так званого СТАВРОПІГІЙСЬКОГО УСТРОЮ, в якому монастир би підлягав в духовному змислі безпосередньо Голові Церкви – Блаженнійшому Любомирові Гузару. З благословення Блаженнійшого, пустився би в рух процес інкорпорації. Також, з огляду критичности часу, поручено монастирській спільноті роздумати якнайскоріше термінову фінансову кампанію на порятунок монастиря, з передбаченням, що монахи-цистеріяни прийняли б більш поважну суму грошей та продовжили б граничний строк виплати боргу.

На щастя, Блаженнійший Любомир перебуває зараз в Америці. Швидким зусиллям Всеч. Отця Івана Татарина, одержано від Блаженнійшого благословення на проєкт інкорпорації монастиря, з умовою, що ігумен Матірного Монастиря Отців Студитів в Уневі, Україні, ієромонах Венедикт Алексійчук, прийме монастир Пресвятої Богородиці в духовний устрій всіх студитських монастирів, та вишле одного ієромонаха до Оранжвілу на допомогу отцеві –настоятелю Тарасові. Це рівнож відкрило б двері до можливого приїзду більшої кількості досвідчених монахів з Унева. Віриться, що о. Ігумен Венедикт не відмовить у цьому проханні, бо, немов Божим передбаченням, о. Венедикт був першим настоятелем Монастиря Пресвятої Богородиці у 1999 році, та є ознайомлений та прихильний до спільноти в Оранжвілі. Таким чином, майже безнадійна справа монастиря зненацька проблиснула дуже конкретним та реальним пляном, завдяки Божому провидінню.

«На островах монашого життя всі ті, що там собираються, стаються зберігачами та різьбярами рідної української християнської духовності», - писав Патріярх Йосиф Сліпий.

Монастир Пресвятої Богородиці вже зробив поважні кроки в цьому напрямку. Багато людей вже вклали великі пожертви часу, енергії, та матеріяльну підтримку, щоби поставити цю Святиню на дорогу монашого розквіту, і Господь, без сумніву, нагородить їх стократно. Однак, існує тепер фінансова криза, яка остаточно може вирішити будучність монастиря. Закликаємо всіх, щоби в першу міру звертали свої серця до Господа в молитві та пості, щоби Господь покерував цілий процес інкорпорації Своєю мудрістю та натхненням, та щоби Дім Матері Божої утвердився на новому шляху. Рівно ж розпочинаємо фінансову кампанію для повної сплати боргу, та звертаємося до всіх людей доброї волі за вашу моральну підтримку та необхідну фінансову допомогу. Запевняємо Вас, що, в разі монахи-цистеріяни б відмовили прийняти зібрану суму оплати з днем 15 квітня і не продовжили б час цілковитої сплати монастиря, всі ваші пожертви чи позички одержані до цього моменту будуть Вам вповні повернені. Противно, якщо це зусилля увінчається успіхом і сума оплати буде прийнята, тоді Ви одержите негайно посвідки на оподаткування ( income tax ).

Із часом цього повідомлення, Монастир вже одержав в обітниці $200.000 долярів від двох доброчинців. Всі доброчинці монастиря залишаються назавжди в літургічних молитвах спільноти монастиря.

Нехай Господь нам допоможе та надалі благословляє це святе діло.

Пресвятая Богородице – Спаси Нас!

Петро Гуменний
Скарбник Монастиря