Неділя в Монастирі
Урочиста Служба Божа, безліч ікон, свічки, дитина, яка прийшла до хору, бо дуже цікаво – легко підхоплена на руки кимось з хористів. Тут немає своїх і чужих дітей, всі вони наші, весело бігають по монастирі, вони тут все знають. Більші дивляться за меншими, менші – за ще меншими. А зовсім маленьких тут багато, дуже багато. Отець Тарас, сміючись віддав одну зі сповідальниць під „ baby room ”.
Найурочистіший момент Літургії – Святе Причастя: спочатку, схрестивши ручки на грудях йдуть дітки, немовляток несуть на руках. „ Taste how good the Lord is Ivanko , Olenka …” – з цими словами отець дає причастя дітям. А вони, бережно прийнявши Ісуса, йдуть і стають на колінця перед іконою Богородиці. Ніхто не каже їм це робити, але ж так роблять старші діти і дорослі, а малюкам так хочеться бути дорослими і робити так, як старші роблять. По закінченні Служби Божої отець дає всім до цілування хрест і кусочок просфори. Який же це смачний кусочок хліба і дітлахи, відірвавшись від маминої руки, біжать, щоб отримати ще один.
Літургія закінчена, але молитва – ні. Частина людей залишається у церкві на приватну розмову з Господом. Ось, ставши на коліна перед іконою, щиро молиться молода жінка, а ось, сівши на лаву, шепоче слова молитви літній чоловік, а от там –група людей відмовляє вервицю. В кожного своє, але єднає всіх віра, що Господь вислухає, не відкине, а обов ’ язково допоможе.
Після Богослуження всіх запрошують на спільну трапезу. Їжа проста – борщ, булка з маслом, тістечка, чай. І ось дивина – смакує все, як у дитинстві.
По спільній молитві люди сідають до столу, є про що поговорити. Найшвидше справляються з обідом, звичайно, ж діти, адже їм ще стільки треба встигнути. Натягнувши теплі штани і куртки, вони біжать на вулицю на санки. Батькам не треба хвилюватися за них, адже надворі завжди знайдеться хтось з дорослих, що пригляне, а при потребі допоможе дитині, адже це наші діти. Найменшенькі весело подорожують собі по монастирі, хтось із дорослих завжди готовий підхопити малюка на руки, щоб допомогти перебратися через сходи, помогти поцілувати ікону, чи просто посидіти на руках, бо ніжки вже втомились. Найбільше ж малюки люблять сидіти на руках в отця Тараса, бо по-перше це дуже високо, а по-друге – його можна трошечки (зовсім трошечки, щоб мама не бачила) посмикати за бороду. А добрий, люблячий отець тільки сміється з цих дитячих витівок.
Є в монастирі й група підлітків. Кілька років тому вони мали нагоду побувати в монастирському літньому та весняному таборах і з того часу приїздять до монастиря щонеділі. Юні, гарні, повні енергії хлопці та дівчата, коло них завжди багато жартів і сміху. Але коли вони моляться – це інші діти – серйозні, глибокі, духовні. Це ті діти виступали з релігійною виставою в монастирі і будинку пристарілих, ці діти під керівництвом о. Тараса вже який рік їздять на демонстрації до Оттави виявити свою активну позицію проти абортів.
Але повернімось до монастирської їдальні. Обід закінчено, частина людей пішла до монастирської крамниці – кому треба іконку купити (в знайомих уродини через тиждень), хтось дивиться за новою книжкою, а хтось купує монастирський мед, воскові свічки. Інша частина пішла до монастирської бібліотеки, тут великий вибір духовної літератури як для дорослих, так і для дітей. Інші люди повернулися до каплиці помолитися в тиші. Та ось друга година – чути дзвін – запрошення на акафіст. Акафіст до Богородиці співають всі, і не має значення чи ти маєш голос чи ні, для Богородиці всякий спів є милим, головне, щоб він був щирим. По закінченні акафіста – миропомазання і, знову, ж перші тут – діти. Отець вибирає когось з дітей тримати ікону Богородиці. І тут вже не опишеш словами ту гордість і дитячу серйозність з якою дитина виконує це завдання.
По акафісті багато людей залишається: дехто чекає на розмову з отцем Тарасом, який радий допомогти у будь-якій проблемі чи потребі, дехто на вулиці з дітьми насолоджується гарним зимовим днем, не хочеться залишати цей Божий куточок і повертатися до життєвої суєти.
Прихожани монастиря Пресвятої Богородиці в Оранжвіл
Січень, 2005